Палестино-ізраїльська війна не повинна призвести до зменшення західної допомоги Києву у протистоянні з росією, яка підтримує тероризм та сама введе терористичну війну.
Про це йдеться в огляді Київського Безпекового Форуму.
У зв’язку з цим Білий дім шукає можливість подолати опір опонентів у Конгресі, об’єднавши в один запит фінансування для України та Ізраїлю.
Оглядачі нагадують про зустріч Лаврова з лідерами ХАМАСу у Москві восени минулого року, що може свідчити про зацікавленість росії у дестабілізації ситуації в Ізраїлі та регіоні. Також повідомляється, що посол Ізраїлю Міхаель Бродський заявив про відсутність підтверджень заявам російської пропаганди про те, що зброя, надана Україні Заходом, нібито опинилася у руках ХАМАС.
Тим часом палестино-ізраїльська війна перейшла в каральну фазу. В ніч на 10 жовтня в секторі Газа Ізраїль завдав ударів по понад 200 цілях, повідомляє армія оборони Ізраїлю. Зростає ризик дестабілізації регіону, а відтак і подальшого відволікання світу від допомоги України.
Ізраїльські війська відновили контроль над кордоном і починають наземний контрнаступ на ХАМАС у Секторі Ґази.
Паралельно тривають небувало масовані повітряні удари по Сектору: знищуються навіть житла пересічних бойовиків ХАМАС.
Наземна операція Ізраїлю матиме три завдання: звільнення десятків ізраїльських заручників, утримуваних на території Сектору; показове затримання або знищення якомога більшої кількості ХАМАСівців (аж до вищого політичного рівня) та ліквідація інфраструктури, яка б дозволила бойовикам відновитися згодом (складів зброї; тунелів, транспорту; супутникового зв’язку тощо).
Іншим аспектом ізраїльської операції є цілковита блокада Сектору Ґаза, оголошена Ізраїлем іще вчора. Вузький коридор до Єгипту залишиться єдиним зв’язком території зі світом. Водночас Європейський Союз, головний зовнішній донор дотаційної Палестинської Автономії, оголосив про перегляд структури й обсягів фінансової допомоги.
З урахуванням наслідків бомбардувань і наземних боїв, дії ХАМАС спровокували загрозу гуманітарної катастрофи в Секторі. Її відвернення залежить від доброї волі Ізраїлю та Єгипту.
Каральна операція буде неодмінно використана ХАМАС та їхніми покровителями (Іраном і росією) для політичної ескалації палестинського питання. Слід очікувати демонстративних, в стилі “Ісламської Держави”, страт заручників, глобальної хвилі дезінформації про “звірства сіоністів” та, відповідно, вимог про створення арабо-мусульманського “інтернаціоналу” проти Ізраїлю.
Москва, неодмінно, однією рукою загострюватиме антиізраїльську істерію, а іншою – пропонуватиме себе як посередника в переговорах про перемир’я, чи навіть миротворчої сили.
Ізраїльське керівництво вимушено сприяє такому дискурсу. Уряд Нетаньягу постійно натякає на небувалу помсту Ґазі, бо його виборці обурені провалом ізраїльської оборони 7 жовтня і обговорюють “хто винен” та “чи можливе повторення”. Опозиційні ізраїльтяни говорять, що Нетаньягу використовує кривавий напад ХАМАС як привід для того, щоби остаточно “поховати” ідею палестинської державності (так зване two-states solution), яка має прихильників не лише в арабських та західних країнах, а й серед ізраїльтян.
Усе це може перекреслити стратегічні тренди близькосхідної політики: зближення Саудівської Аравії якщо не з Ізраїлем (до чого Тель-Авів дуже прагне) або Туреччиною, то хоча б з Іраном. Держсекретар США Блінкен уже закликав Туреччину та Саудівську Аравію до “подальшої взаємодії”, попри війну в Ізраїлі.
Іншим вектором дестабілізації є загроза з боку північних сусідів Ізраїлю: контрольованих Іраном Лівану й Сирії. Очікуваного масштабного вторгнення звідти наразі не відбулося (хоча невелика палестинська терористична організація й анонсувала його). Але транскордонні атаки дронами й ракетами там частішають – Ізраїль завдає ударів у відповідь.
Аналітики розходяться в думках щодо того, чи ініціює Іран наступ з півночі. Дехто зазначає, що Ліван і Сирія потрібні Тегерану як тонкі інструменти постійної низькорівневої дестабілізації (в т.ч. проти Туреччини), а не як плацдарми у повномасштабній війні, які Ізраїль ґарантовано знищить. Припускають навіть, що рішення про напад із Ґази було прийнято не Іраном, а ХАМАСом та Кремлем.
Спостерігачі ув’язують подальші дії Тегерану на Близькому Сході з двома процесами: медійно-політичною картинкою “звірств сіоністів” (чи ХАМАСу) всередині Сектору Ґази ближчими тижнями і процесами навколо іранської ядерної програми.
Зазначається, що Іран, можливо, іще не ухвалив остаточного рішення виробити й випробувати ядерний боєприпас і очікує від Заходу та Ізраїлю як силових дій і санкцій у цьому аспекті, так і закулісного торгу.
Москва зацікавлена в лінійному загостренні стосунків Ірану із Заходом та поміркованими близькосхідними урядами. Адже це дозволить Кремлю надалі відволікати партнерів України від надання нам допомоги та розширення санкцій проти агресора, водночас “прив’язуючи” до себе іранську економіку.
