Принцип простий, — банки, що працюють на ринку, платять до Фонду внески, і у випадку, якщо один із банків припиняє роботу, Фонд розраховується з його вкладниками з цих грошей.

В Україні з 2014 року сектор залишили 94 банки, під гарантію потрапили майже два мільйони вкладів, обсяг виплат за якими наблизився до 88 млрд грн. Підтримку надали Мінфін і НБУ, у вигляді кредитів, звичайно, причому відсотки за цими кредитами коливалися від 10 до 12,5% річних і вище.

Про те, за рахунок чого ці кредити погашатимуться в майбутньому, ніхто не думав, усі хотіли швидких перемог, публічного пороття і стрімкого очищення банківської системи. Тепер же, коли пристрасті вщухли, а сектор очистився, виявилося, що борги Фонду перевищують 77 млрд грн і зростатимуть, адже відсоток набігає, а ресурсів для його погашення раніше строку — немає.

За даними ФГВФО, на січень 2019-го загальна сума акумульованих ним коштів становила 14,3 млрд грн. У результаті Фонд, який виплатив вкладникам у 2014–2017 рр. майже 88 млрд грн, протягом 2025–2031 рр. повинен виплатити ще 85 млрд грн відсотків за кредитами, узятими для цього в Мінфіну, і повернути самі кредити, а це ще 59,5 млрд. Разом — 145 млрд грн.

По суті, ніякого фонду гарантування в нас уже немає. Що може гарантувати організація, яка щороку збирає трохи більше 3,3 млрд грн внесків і при цьому повинна віддавати щороку майже 7 млрд грн лише відсоткових відрахувань?

Джерел фінансування у Фонду не так і багато. Крім зборів із банків-учасників, він може інвестувати кошти в державні цінні папери, залучати кошти від продажу майна неплатоспроможних банків, брати кредити в НБУ та Мінфіну. Інвестувати в держоблігації Фонд поки що не може, бо ресурсів для таких інвестицій у нього просто немає.

Із продажем майна неплатоспроможних і ліквідованих банків у нього теж проблеми. Попри те, що цього року Фонд обіцяє завершити ліквідацію 40 банків, виведених із ринку в період із 2014-го по 2016 р., і продати все, що можна. Шансів, що вдасться одержати хоч якісь компенсації, дуже мало.

Очевидно, що простого рішення проблеми немає. Але є кілька непростих, розроблених спільно зі Світовим банком, сценаріїв, як урятувати ФГВФО від банкрутства.

Перший сценарій пропонує фонду гасити векселі достроково, на дев’ять років запровадити вже згаданий спеціальний збір для банків-учасників і зобов’язати Ощадбанк платити внески. Ці заходи дали б Фонду можливість знизити на 25 млрд грн свої витрати на оплату відсотків і погасити практично повністю борг перед Мінфіном, повернувши 115 млрд із 140,5. При цьому сценарії дефіцит капіталу все одно зберігається до 2030 р.

Другий сценарій пропонує збільшити суму гарантування для вкладів із нинішніх 200 тис. грн до 800 тис., підвищити базові ставки для банків-учасників на 20% на п’ятирічний строк, на один рік запровадити спецзбір, знову-таки зобов’язати Ощадбанк платити внески та конвертувати борг Фонду. За цього сценарію Фонд гарантування може вийти в плюс уже у 2022 р., але навантаження на банки однаково зростуть, а підвищення суми гарантування не тільки, як вважає Світовий банк, залучить клієнтів у банківську систему, а й збільшить зобов’язання Фонду перед вкладниками, якщо хтось із банків залишить ринок.

Третій сценарій відверто утопічний, тому що, крім традиційної участі Ощадбанку в системі гарантування, пропонує запровадити спеціальний збір для банків на сім років у розмірі 50% від регулярного збору, і всі вільні кошти Фонду інвестувати в ОВДП.

Як бачимо, усі варіанти розв’язання проблеми такі привабливі, що дуже складно визначитися з вибором. Це загалом пояснює, чому й досі реалізації жодного з них так і не розпочато. Навіть обговорювати публічно не хочуть. Тих, хто бажає, засукавши рукава, вирішувати проблему, немає ні в уряді, ні в НБУ, хоча вже зрозуміло, що борг такого розміру сам не розсмокчеться. Хтось усе одно має заплатити за наслідки оздоровлення банківської системи.

Фото – epravda.com.ua.