Походження терміну

Слово “голокост” походить від англійського Holocaust та латинського holocaustum від грецького ὁλόκαυστον. Воно утворене від ὅλος – “цілий” або “цілковитий” та καύστος – “спалений”, “спопелений” (в контексті ритуального жертвоприношення).

Загалом під Голокостом розуміється систематичне переслідування і знищення європейських євреїв і циган нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933–1945 років.

Окрім того, ще вживається Шоа (івр. שׁוֹאָה‎ – лихо, катастрофа) – термін, що вживається євреями на івриті і рідше на деяких інших мовах для позначення політики німецьких нацистів по планомірному знищенню єврейського етносу.

Вирішення “єврейського питання” у нацистській Німеччині

31 липня 1941 році президент Рейстаху та найближчий соратник Адольфа Гітлера Герман Герінг підписав наказ про призначення глави РСХА Рейнхарда Гейдріха відповідальним за “остаточне вирішення єврейського питання”. У січні 1942 року на Ванзейської конференції було схвалено програму “остаточного розв’язання єврейського питання”. Цю ухвалу не афішували. Євреїв Німеччини, Франції, Голландії, Бельгії посилали на схід, у табори і гето Польщі та Білорусі, розповідаючи їм про тимчасовість такого переселення. Перші депортації розпочалися ще у середині жовтня 1941 року.

Табори смерті

У 1933-1945 роках було створено приблизно 5 тисяч концентраційних таборів нацистами в Німеччині й в окупованій ними Європі. У Польщі створювались табори смерті, які взагалі не були розраховані на проживання великої кількості людей – тільки на швидке знищення новоприбулих. Місця для будівництва перших з них (Хелмно і Белжець) було обрано ще в жовтні 1941 року. Знищення євреїв Польщі отримало назву “Операція Рейнхард” на честь убитого в травні 1942 році у Празі нацистського ватажка Рейнхарда Гейдріха. За розпорядженням Адольфа Ейхмана в першу чергу знищенню підлягали польські євреї і євреї, вигнані з Рейху.

На початку грудня 1941 року почав діяти перший табір смерті в Хелмно. Там євреїв та циган вбивали чадним газом в закритих вантажівках газенвагенах – “душогубках”.

За канцлерства Гітлера у 1933 серед найбільш сумнозвісних німецьких таборів існували Белжець, Бухенвальд, Дахау, Майданек, Собібор, Треблінка. Тут в живих тимчасово залишали лише тих, хто допомагав прибирати з газових камер і спалювати трупи, а також сортувати речі вбитих, і тих, хто обслуговував охорону таборів. Всі інші підлягали негайному знищенню.

Найбільшим табором смерті був Аушвіц; до весни 1943 року там працювали чотири газові камери, в яких використовувався газ Циклон Б. У період, коли в табір надходило найбільше ув’язнених, щодня труїли газом до 6 тисяч євреїв. До листопада 1944 року в Аушвіці загинуло більше мільйона євреїв, а також десятки тисяч циган, поляків та радянських військовополонених. Загалом у таборі смерті Аушвіц-Біркенау за час його існування загинуло, за різними оцінками, від 1,5 до 2,2 мільйона людей.

Кількість жертв Голокосту

Жертвами Голокосту вважаються 6 мільйонів євреїв у Європі, де разом з 4,5 мільйонами дорослих, було знищено 1,5 мільйона дітей. Саме така кількість вказана у вироках Нюрнберзького трибуналу. Однак це число є умовне, адже повного поіменного списку жертв цієї трагедії немає. Все через те, що до кінця війни нацисти знищували навіть сліди від таборів смерті. Окрім того, часто єврейські громади знищували цілком, і не залишалося рідних, близьких, друзів, які могли б повідомити імена загиблих.

У Національному меморіалі катастрофи (Шоа) та Героїзму “Яд-Вашем” в Єрусалимі зберігаються персональні документи, що свідчать про приблизно 4 мільйони жертв, які поіменно ідентифіковані.

Єврейське населення СРСР знищувалося, як правило, безпосередньо в місцях його проживання айнзатцгрупами (нім. Einsatzgruppen) СС і колаборантами. По всій Україні майже біля кожного невеликого міста, біля багатьох сіл знаходяться “ями” – яри, куди зганяли і розстрілювали чоловіків, жінок, дітей. Багато громад було знищені безслідно. Із 70 єврейських центрів довоєнної України, доля яких невідома, 43 були знищені ще в 1941 році, а решта – до середини 1942 року.

Голокост в Україні. Бабин Яр

За період з 1941 до 1945 року на українських землях загинуло близько 1,5 мільйона євреїв та понад 4 мільйона українців та представників інших національностей.

Винищення євреїв, яке вже тривало в Польщі та інших окупованих нацистами територіях, було розширене й на Україну одразу після вторгнення нацистських військ на територію СРСР 22 червня 1941 року. Зініційовані нацистами єврейські погроми, в яких брали участь місцеві жителі, зокрема погром у Львові в кінці липня 1941 року, що тривав кілька днів й під час якого загинуло від двох до шести тисяч євреїв. Організаторами погрому виступали німецькі війська, деякі представники польського і українського населення теж брали участь у погромі.

Після погрому кінця червня, на початку серпня 1941 року українська допоміжна поліція знищила близько 5 тисяч львівських євреїв, переважно з інтелігенції. Загалом у перші дні німецької окупації погроми відбулися в 58 українських населених пунктах, в ході яких загинули 24 тисячі євреїв.

У Києві у відповідь на акти саботажу радянських партизанів 29-30 вересня 1941 року київські євреї були зібрані нацистами під приводом переселення й розстріляні в Бабиному Яру. За донесенням німецького офіцера Блоделя, за два дні кількість знищених євреїв склала 33771 чоловік.

Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. У 1941-1943 роках тут розстріляно 621 члена ОУН, серед них і відому українську поетесу Олену Телігу разом із чоловіком.

У жовтні 1941 року в селі Богданівка румунськими окупантами було створено табір знищення. У грудні цього ж року після спалаху епідемії тифу було вирішено знищити всіх в’язнів. Румунська влада (за деякими джерелами – за участю німецьких військ) почала масове вбивство євреїв 21 грудня 1941 року. Операцію знищення євреїв, приурочену до дня народження Сталіна, було названо “Подарунок Сталіну”. В’язні були змушені копати голими руками ями в промерзлій землі й складати в них тіла щойно розстріляних або спалених живцем у сараях товаришів по ув’язненню. Кількість жертв, знищених в Доманівському районі, перевищує 115 тисяч чоловік, з них близько 55 тисяч – безпосередньо в Богданівці.

За даними історика, провідного наукового співробітника Музею історії Києва, відповідального секретаря Громадського комітету для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру Віталія Нахмановича, за весь час німецької окупації у Бабиному Яру були розстріляно 90–100 тисяч людей, з них десь 65–70 тисяч євреїв. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі наводилася оцінка близько 100 тисяч осіб, згідно висновкам спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.

Військовополонені закопують тіла розстріляних у Бабиному Яру. 01.10.1941.

Есесівці нишпорять у речах розстріляних в урочищі Бабин Яр. Київ, 1941 р.

Залишки взуття та одягу розстріляних у Бабиному Яру. Київ, 1943 р.

Німці збирають речі розстріляних у Бабиному Яру. Київ, 1941 р.

Джерело: 24tv.ua.

Фото: memory.gov.ua.