Троє військових медиків Національної гвардії України з чернівецького підрозділу — Вадим Горбунов, Олег Романюк та Микола Головач — рятують життя на передовій, часто під вогнем та в умовах постійної небезпеки.

До війни кожен з них мав мирну професію. Один працював будівельником, інший — автомаляром, третій — фельдшером на швидкій допомозі. З початком повномасштабного вторгнення вони добровільно вступили до лав Нацгвардії, пройшли медичну підготовку і стали незамінною підтримкою для побратимів.

Вадим Горбунов («Вадос»), маркетолог за освітою, до мобілізації працював у будівельній сфері. Навесні 2024 року вступив до Нацгвардії.

Нині має великий бойовий досвід на Куп’янському та Покровському напрямках. За його словами, були дні, коли на добу доводилося евакуювати до 20 поранених. Першу евакуацію, коли вдалося врятувати бійця, що вже був при смерті, медик запам’ятав назавжди.

“Тоді я зрозумів, наскільки медична допомога важлива. Відчув, що роблю правильну справу і на своєму місці”, — каже він.

Олег Романюк («Рамаха») до війни працював автомаляром. Медицину опанував уже в армії.

Після кількох етапів навчання вирушив на передову. Зокрема, рятував поранених у Серебрянському лісі, на Куп’янському і Покровському напрямках.
Під час однієї з ротацій, перебуваючи в окопах під постійними обстрілами, він протягом 12 днів рятував важкопораненого бійця, у якого була роздроблена гомілка. Завдяки щоденному догляду та лікуванню вдалося уникнути ампутації.

“Я сказав йому: ти маєш іти своїми ногами. І на 12-й день він пішов”, — згадує Романюк.

Микола Головач («Дід») понад 20 років працював на швидкій допомозі.

Після початку повномасштабного вторгнення вирішив приєднатися до Національної гвардії, попри вік — був найстаршим у медичному загоні.

“Фізично було важко, але завдяки досвіду з цивільного життя вдалося швидко адаптуватися. В армії важливо знати не лише медицину, а й військову справу”, — каже він.

Медики розповідають, що часто їм доводиться не лише рятувати поранених, а й вести бій, прикриваючи евакуацію. Вони знають: на війні кожен може стати піхотинцем. Але, попри небезпеку, вони залишаються вірними своїй місії — рятувати життя.

«Антивбивці» — так вони називають себе самі. Бо на фронті вони борються не лише зі смертю, а й з тими, хто її несе.