Поряд з відродженням інфраструктурних об’єктів нам не можна забувати про фінансування видавництва книг українських авторів, шкільної освіти та гуманітарної сфери загалом. Таку думку у програмі «Постфактум» на телеканалі ТВА висловив Народний депутат України двох скликань Максим Бурбак.

Політик навів хрестоматійний приклад: «Якщо ми не розвиваємо культуру, то за що ми тоді воюємо?» – так відповів британський прем’єр міністр Уінстон Черчіль, коли йому на підпис подали проект закону про бюджет у період Другої світової війни, в якому не було жодних видатків на культуру».

Тому зараз як ніколи ми маємо підтримувати власну культуру. Місяць тому під час одного з гуманітарних рейсів фонду Арсенія Яценюка «Open Ukraine» з Чернівців до Харкова, по дорозі звідти нас попросили забрати книги харківського видавництва. Фактично – нас попросили врятувати книги, бо потім була інформація, що склад цього видавництва розбомбили росіяни. Тож нам вдалося евакуювати багато підручників, потім додалося ще багато художньої літератури і тепер я можу прозвітувати – що цього тижня ми надали посольству України у Словаччині 39 тисяч примірників художньої та навчальної літератури для наших діток. І зараз, у логістичному центрі в Братиславі волонтери і працівники українського посольства розподілять цю літературу між нашими громадянами, які рятувалися від жахів війни у країнах Західної Європи.

У Братиславі під час розвантаження цих книг був цікавий епізод. Я поспілкувався з хлопчиком із України, який вже собі обрав кілька книг – яскравих, сучасних і що найголовніше – українською мовою. І його мама, і інші дорослі, з якими я спілкувався (у тому числі працівники посольства України), переконані, що це – місток між нашими людьми і Україною. Діти не мають забувати, що вони українці і мають хотіти повернутися додому.

Для мене це був перший такий досвід, адже до цього – від початку активної фази війни – ми налагоджували гуманітарний зв’язок між Європою на схід України. Дякую за сприяння у цьому нашим румунським братам, болгарським. Були вантажі з Албанії, Грузії, Азербайджану… Все це скеровувалося до Харкова, Києва, Миколаєва.

Але тепер ми долучилися до акції Держкомтелерадіо і профільного комітету Верховної ради, щоб українська література, українська книга потрапила до наших посольств у Західній Європі і потім розподілялася між нашими громадянами. Цим треба було особисто перейматися. Дякую нашій митниці за оперативну роботу, але є ще правила у митних органах ЄС, треба було домовлятися і з перевізниками, домовлялися і про оформлення документів, тобто є досвід налагодження гуманітарного ланцюга з України до Європи.

Зараз я ще раз переконався – треба запускати програму «Велике видавництво». По-перше, всі великі видавництва тепер простоюють, бо десь нема можливості, десь немає коштів. Багато з них друкували навчальну літературу. Зараз, можливо, вони перейдуть в електронний формат. Але треба ж, щоб і виробництва працювали. Тому потрібна державна допомога для публікацій видавництвами української книги. По-друге, не забуваймо про авторів, які пишуть ці книги, їхні авторські винагороди – вони теж мають за щось жити. По-третє, почув днями цікаву новину про те, що понад 100 мільйонів російських книг вилучатимуть з бібліотек, а що, натомість, ми туди покладемо? Чим замінимо?

Ще під час роботи депутатом на 204 виборчому окрузі, щоразу у поїздках громадами завозив до бібліотек нову літературу. Прикро, але держава не опікувалася оновленням бібліотечного фонду у повній мірі сучасною українською літературою. Переконаний, зараз цей сегмент ринку теж почне заповнюватися.