У Чернівецькій області на 107 році життя помер найстарший в Україні ветеран Другої світової війни Георгій Безушка.
Про це molbuk.ua повідомив голова Ради ветеранів Новоселицького району Микола Чигир.
Георгій Безушка проживав у селі Тарасівці колишнього Новоселицького району. У серпні він мав відзначити 107-річчя від дня народження.
Нещодавно molbuk.ua відвідав колишнього фронтовика. Найстарший ветеран уже почувався кепсько.
Коли зайшли в його кімнату, дідусь на ліжку спав. Поруч була його дочка Антоніна: сиділа на ліжку, чекаючи, доки батько прокинеться, бо треба дати ліки, обід. Через годину-півтори Георгій Васильович прокинувся, але розмовляти не міг, хоча зрозумів, що прийшли журналісти. На на столі було фото: господар у костюмі з чималою кількістю бойових орденів і медалей.
– Тато вже років зо два як перебуває в такому стані, хоча їсть добре, харчами не перебирає, особливо полюбляє молочні страви, – розповідає пані Антоніна. – Вік бере своє, раніше йому виділяли необхідні ліки, а з нового року чомусь цю допомогу скасували. Ще два роки тому батько навіть ходив на город сапати. Крадькома, бо ми забороняли йому працювати на грядці. У нас є чималий парник, в якому вже 40 років вирощуємо помідори та огірки. Працюємо з чоловіком та дочкою Аллою. Тато теж хотів підсобити, однак ми йому заборонили, бо наробився за довгий вік.
За розповідями рідних, Георгій Бузушка народився в багатодітній родині. Був єдиним сином, найстаршим серед дітей. Решта дівчата – семеро сестер.
– Тесть розповідав, що мама варила величезну мамалигу, на всю сім’ю, – вступає в розмову Віктор Корлатян, 74-річний зять Георгія Бузушка. – Жили бідно. Утримували коня, худобу. Дружно працювали в полі, діти допомагали батькам. Тесть встиг одружитися ще до війни, покійна теща була молодшою від нього на шість років. Прожили вони в любові, ніколи ми не чули від них кривого слова на адресу одне одного. Виростили сина і дочку. Коли теща померла, то тесть вирішив жити у нас, не хотів бути сам, тужив за дружиною.
Коли почалася війна, Георгія Бузушка румуни забрали будувати залізничну колію під Бухарестом. Потім, у 1944-му, всіх буковинців забрали в армію росіяни.
Батько згадував, що коли їх везли поїздом у навчальну частину, здається, під Тернополем, то налетіли німецькі літаки й потяг розбомбили. Врятувалося небагато, серед них і він. Вибуховою хвилею його присипало. Якби не відкопали, то задушився би. На передовій багато новоспечених піхотинців гинули на другий-третій день. Напередодні наступу солдатам видавали спирт, але батько міняв його на харчі.
Взяв у полон німця-велетня
– В одному з боїв тато опинився наодинці з німецьким велетнем-солдатом, який запросто міг проколоти його штик-ножем, – продовжує пан Віктор. – Та в критичній ситуації батько крикнув: “Хенде хох!”. Сталося диво: німець хутко підняв руки. Коли привів полоненого до своїх, то хлопці дивувалися, що той так легко здався. В іншому випадку, розповідав тесть, німці, які тримали оборону в невеличкому містечку, виставили білий прапор. Майор, який командував радянським батальйоном, повірив, що ті здадються, й скомандував йти вперед. Така безпечність дорого коштувала: німці кинули в бій танкетки й декілька танків. Більше половини наших солдатів загинуло. За словами тестя, він врятувався випадково – вскочив у воронку, де був його поранений товариш. Далі підтягнулися основні сили й німецький наступ захлинувся. Найбільше наші солдати боялися хлопчаків-фанатиків із гітлерюгенду. Ті не милували нікого, добивали поранених.
Далі Георгій Бузушка потрапив у полоні: пішов ввечері набрати відро води до річки – й потрапив у ворожу засідку. Перебував у таборі військовополонених в невеликому німецькому містечку Нойхаммер. Був вантажником. Якимось чином зумів отримати документи про той період, й одного разу йому прийшла фінансова допомога з Німеччини – 300 євро.
Після війни Георгій Безушка був покрівельником. Сотні будинків вкрив дахами. Мав золоті руки. На старості сталося лихо: в 76-річному віці він впав з даху будинку в селі й сильно побився.
Про війну Георгій розповідав рідко, здебільшого, в колі рідних.
Як повідомив голова Ради ветеранів Новоселицького району Микола Чигир, нині у Тарасівцях залишилося ще чотири ветерани.
