Найкращі українські фільми 2019 року: що варто переглянути

У 2019 українське кіно, як і інші сфери, знаходилося під впливом суспільно-політичних змін. В індустрії не обійшлося без скандалів, гучних звільнень, виходу багатостраждальних фільмів і заморозки цікавих проектів.

Втім, виробництво вітчизняного кіно у кількісних показниках залишилося приблизно на рівні попереднього 2018 року: за рік українські режисери, продюсери і продакшени представили глядачеві майже три десятка нових фільмів.

Деякі з них занадто довго проходили свій шлях до прем’єри (Поліна і таємниця кіностудії, Фокстер і Макс), частина з них при цьому втратила актуальність і обросла зайвим кіно-вантажем (Давай танцюй, Заборонений). Інші, по-справжньому якісні й такі, що вселяють гордість за український кінематограф, доводиться відловлювати по фестивалях і обмежених показах, перш ніж їх зможе побачити масовий глядач (Вулкан, Мої думки тихі, Черкаси).

Крім того, ми побачили вражаючі кінороботи, зняті в копродукції з іншими країнами — Захар Беркут Ахтема Сеітаблаєва, Ціна правди Агнешки Холланд, Пофарбоване пташеня Вацлава Маргула. Деякі з них засмутили своєю декоративністю, інші – були настільки успішні, що потрапили до списку претендентів на Оскар.

У кінці року курс на переможну ходу, який українська кіноіндустрія намітила в останні кілька років, похитнула відставка з Держкіно його голови Пилипа Іллєнка та скандал навколо конкурсу з призначенням його наступника. Сподіваємося, що негативний ефект цих подій на сферу зможуть мінімізувати, і в 2020 році нас чекатиме багато якісного українського кіно.

А поки НВ STYLE називає вісім кращих українських фільмів, які вийшли в 2019 році:

Вулкан. Режисер Роман Бондарчук
Фото: Кадр з фільму Вулкан

Світова прем’єра повнометражного ігрового режисерського дебюту Романа Бондарчука відбулася в липні 2018 року на кінофестивалі в Карлових Варах. Після цього почався його довгих шлях до всеукраїнського прокату через покази на фестивалях, відбір в конкурсні програми. У підсумку до українського глядача фільм дістався лише майже через рік — його прокат в Україні розпочався 4 квітня 2019 року. Сюжет істерна, знятого Бондарчуком, обертається навколо подорожі перекладача з ОБСЄ Лукаса півднем України, де він стикається з абсолютно іншим світом, його мешканцями, його засадами. У підсумку звичайна поїздка перетворюється на пошуки загубленого щастя і сенсу життя. Стрічка принесла своєму творцеві не тільки безліч фестивальних нагород, а й Національну премію імені Тараса Шевченка. А це про щось та говорить!

Додому. Режисер Наріман Алієв
Фото: Кадр з фільму Додому

Ще одна дебютна повнометражна робота — цього разу режисера кримськотатарського походження Нарімана Алієва Додому — вразила навіть нашого суворого кінооглядача й потрапила до його списку кращих фільмів року разом з роботою Тарантіно, Месниками і Паразитами. Прекрасна акторська робота Ахтема Сеітаблаєва, якого цьогоріч більше хвалили за роль Мустафи, ніж за знятий ним Захар Беркут, і брата Алієва, актора-аматора Ремзі Білялова, що не відстає від нього. Йдучи врозріз з очікуваннями від кримськотатарського кіно, це історія не про пошуки відповіді на питання «Чий Крим?», а скоріше на питання «Чий я сам?» Лінійний сюжет роад-муві, лаконічні кадри і стриманість акторів разом створюють таку кількість смислів, думок і питань, що беземоційним з сеансу не вийде ніхто.

Атлантида. Режисер Валентин Васянович
Фото: Кадр з фільму Атлантида

Новий фільм Валентина Васяновича Атлантида ще не бачили в Україні, проте він вже встиг зібрати купу нагород. Антиутопія про події після перемоги України у війні на Донбасі була вперше показана на Венеційському кінофестивалі, де перемогла в програмі Горизонти. Після цього почалася тріумфальна хода Атлантиди — звістки про нові перемоги і нові нагороди з’являються мало не щотижня. Васянович виступив тут автором сценарію, режисером, оператором і продюсером, а також свідомо відмовився від роботи з професійними акторами і залучив до зйомок волонтерів і військових, які брали участь в бойових діях на сході України. Наприклад, в кадрі можна побачити співробітника фонду Повернись живим Андрія Римарука. Творці Атлантиди обіцяють нам фільм про «судоми перед остаточним руйнуванням міфу індустріального Донбасу: на рівні промислового ландшафту, і перш за все — в людському вимірі». І ми на нього дуже чекаємо.

Ціна правди. Режисер Агнешка Голланд
Фото: Кадр з фільму Ціна правди

Історія про журналіста з Вельсу Гарета Джонса, який прибуває в Москву в 1933-му, в розпал організованого радянською владою Голодомору в Україні, представляли під час кампанії як «історичний трилер про Голодомор». Також фільм, режисером якого виступила Агнешка Голланд, кілька разів змінював назву, зупинившись в результаті на Ціні правди. Його світова прем’єра пройшла в лютому на 69-му Берлінському кінофестивалі, після якої світова критика охарактеризувала його як «досить захоплюючий, але дещо нудний біографічний фільм Агнешки Голланд… те, що має бути політичним трилером йде довгим, важким шляхом» (Variety). Дійсно дивитися фільм про ці події для людей, далеких від думок про Україну, може виявитися складно (хоча для них і використані магніти в особі відомих західних акторів — Пітера Сарсгаарда, Ванесси Кірбі, Джеймса Нортона), але для українців це, безумовно, must-see!

Мої думки тихі. Режисер Антоніо Лукіч
Фото: Кадр з фільму Мої думки тихі

Особисто я дивилася цей фільм вже тричі, і не виключено, що піду ще й на прем’єрний показ в середині січня. Повнометражний дебют Антоніо Лукіча почав збирати нагороди з кінофестивалю в Карлових Варах, продовжив на 10-му Одеському кінофестивалі та премії кінокритиків Кіноколо. Образи головних персонажів, створені Андрієм Лідаговським, який перекочував з попередньої роботи Лукіча, і популярною актрисою Ірмою Вітовською (роль мами — одна з найкращих в її кар’єрі), були окремо відзначені нагородами ОМКФ. Історія про молодого звукорежисера-фрілансера Вадима, який у супроводі мами подорожує рідними краями одночасно і легка, і наповнена глибоким підтекстом. Фільм самовпевнений та іронічний, як і сам Лукіч, і створює таке ж дзеркало Закарпаття, як Вулкан — Херсонщини.

Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго. Режисер Надія Парфан
Фото: Кадр з фільму Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго

Історія фільму Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго доводить, що українське повнометражне документальне кіно може мати успіх, який можна порівняти з ігровим. Прокат стрічки, що розповідає про профспілковий хор комунального підприємства, символічно синхронізували з початком опалювального сезону — 17 жовтня. Світова прем’єра історії про співаючих комунальників відбулася на фестивалі Visions du Réel в швейцарському місті Ньон, і вона сподобалася не тільки українському глядачеві, а й вперше в історії української документалістики була придбана для показу на японському телебаченні компанією NHK — найбільшим радіо- і телемовником Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

U311 Черкаси. Режисер Тимур Ященко
Фото: Кадр з фільму Черкаси

Ще один український фільм, який поки що можна було побачити тільки на Одеському кінофестивалі. Те, що він вартий того, щоб бути побаченим, підтверджує 15-хвилинна овація стоячи, якою завершився показ Черкас в одеському кінотеатрі Батьківщина. Фільм Тимура Ященка, який зізнався, що робота далася йому дуже важко, розповідає про героїчну оборону морського тральщика Черкаси, заблокованого російськими військами в бухті Донузлав в березні 2014 року під час анексії Криму. Глядачеві нагадують про події, які передували окупації Росією Кримського півострова, і концентруються на історії українських моряків, які відмовилися здаватися агресору й утримували судно під українським прапором п’ять днів. Цікаво, що в кадрі можна побачити справжніх учасників тих подій, а командира корабля Юрія Федаша зіграв актор Роман Семисал. Це справжнє героїчне кіно — чесне і без фальшивого патріотизму.

Гуцулка Ксеня. Режисер Олена Дем’яненко
Фото: Кадр з фільму Гуцулка Ксеня

Фільм у жанрі, який є рідкістю для українського кіно, — мюзикл — знятий за мотивами однойменної оперети Ярослава Барнича. За сюжетом, у 1939 році до Ворохти приїжджає американець українського походження Яро, якому вмираючий батько залишив значний заповіт, який він отримає лише якщо одружиться з українкою. У мальовничому карпатському краю хлопець знайомиться з гуцулкою Ксенею. Любов, містика, інтриги і захоплюючі краєвиди — події розвиваються на тлі постійного співу або головних героїв, або прикраси фільму — відомого гурту Dakh Daughters. Красу української пісні і карпатських гір оцінили навіть на дуже далекому сході – 1 липня 2019 фільм отримав гран-прі японського фестивалю Mt. Fuji — Atami International Film & VR Festival.

Реклама

Залишити коментар