Хоча організатори конкурсу, обираючи щороку новий слоган для “Євробачення”, намагаються підкреслити його аполітичність – “Святкуємо розмаїття”, “Ми єдині”, “Будуючи мости”, “Ходімо разом”, – саме політичні причини найчастіше стають підставами для гучних скандалів, після яких одна з країн-учасниць гримає дверима.

Так, у 1975 році Греція не захотіла бачити свого учасника на одній сцені з конкурсантом від Анкари через осуд вторгнення Туреччини на Кіпр. Коли ж у 1976 році Греція вирішила повернутися на “Євробачення”, представивши на конкурс пісню “Panagia mou, panagia mou” (“Діво Маріє, Діво Маріє”), то цього разу від участі відмовилася Туреччина. Оскільки турецька сторона розгледіла у пісні, у якій матір вмовляють не плакати через сплюндровану батьківщину, прямий натяк на окупацію Північного Кіпру.

Туреччина вирішила повернутися на сцену “Євробачення” у 1979 році, коли конкурс приймав Ізраїль. Анкара вже навіть обрала виконавицю та конкурсну пісню. Проте тиск на Туреччину з боку її арабських країн-сусідок,  більшість яких перебували у конфлікті з Ізраїлем, був таким потужним, що зрештою Туреччина відмовилася від участі у конкурсі.

У 2009 році, через рік після військового вторгнення Росії на територію Грузії, Тбілісі представив на “Євробачення” пісню під назвою “We Don’t Wanna Put In”. Гра слів із натяком на тодішнього прем’єра РФ Володимира Путіна була настільки відвертою, що Європейська мовна спілка висунула вимогу змінити слова пісні. Натомість грузинська сторона вирішила відмовитися від участі у конкурсі.

“Євробачення” відчуло на собі і конфлікт між Азербайджаном та Вірменією. У 2012 році конкурс проходив у Баку, і Єреван вже визначився з учасницею. Однак незадовго до проведення конкурсу Вірменія оголосила про скасування участі. Це рішення ухвалили після виступу азербайджанського президента Ільхама Алієва, який заявив, що “головні вороги Азербайджану – вірмени у всьому світі”.

У 2017 році Київ заборонив в’їзд в Україну російській співачці Юлії Самойловій через те, що вона під час анексії незаконно відвідувала Крим, в’їхавши на півострів з території Росії. Москва не погодилася направити на “Євробачення” іншого учасника і від участі у конкурсі відмовилася.

Пройти всі етапи і, можливо, отримати свою заслужену перемогу можуть завадити і непередбачувані обставини.  У 1974 році французька співачка Дані мала виступати на “Євробаченні”, яке приймало британське місто Брайтон, під номером 14 з піснею “La vie à vingt-cinq ans” (“Життя у 25-ть”).

Проте під час тижня “Євробачення” помер президент Франції Жорж Помпіду. І оскільки у день фінального виступу мав відбутися похорон президента, французький телеканал ORTF вирішив з етичних міркувань відмовитися від участі у “Євробаченні”.

Варто зауважити, що до участі у “Євробаченні” ніхто не примушує і за своє рішення не подавати заявку на конкурс жодної відповідальності перед Європейською мовною спілкою (EBU) держава не несе. Наслідки виникають лише після того, коли держава відмовляється вже після подання заявки.

До речі, участь у “Євробаченні” – річ не дешева: в залежності від рівня складності постановки номера вартість участі в конкурсі може становити від 250 тисяч до 500 тисяч євро. Не дивно, що інколи саме фінансові проблеми стримують ту чи іншу країну від подання заявки на участь у європейському пісенному конкурсі. Наприклад, у 2010 році аж чотири держави: Угорщина, Андорра, Чехія та Чорногорія заявили про те, що через матеріальні проблеми їхні представники на конкурс не поїдуть.

Умови проведення та система підрахунку голосів на “Євробаченні” також викликають нарікання країн-учасниць і часом переростають у демарш. У 1970 році Австрія, Фінляндія, Норвегія, Португалія та Швеція попередили, що бойкотуватимуть конкурс, оскільки вони вважали результати 1969 року несправедливим, а принцип голосування – недосконалим. Відтоді правила підрахунку значно змінилися.

Фото – 5.ua