Чернівецький нацгвардієць із позивним Джокер пройшов найгарячіші ділянки фронту, неодноразово відбивав штурми російських окупантів, зазнав важкого поранення, але вистояв і повернувся у стрій. Історію бійця оприлюднила військова частина 3113 Національної гвардії України.

До повномасштабного вторгнення Вадим Лобчук працював технологом на заводі з виробництва йогуртів на Львівщині. Рішення стати до лав війська ухвалив одразу після початку війни.

“Я прийшов зі зміни вночі, лиш ліг, і до мене подзвонив побратим зі строкової служби і сказав, що почалась війна. Я думав, що він жартує, якщо чесно. Але після того, як побачив новини, за кілька годин зібрав валізу і направився у військову частину”, – згадує боєць.

Шлях до Чернівців був складним: затримки потягів, відсутність сполучення та хаос перших днів вторгнення. Врешті Вадим разом із побратимом прибув до міста, де розпочалася інтенсивна підготовка до виїзду на передову.

Перший бій став серйозним випробуванням. У підрозділ він прийшов кулеметником, а поруч були бійці з бойовим досвідом. Вадим пригадує, як несправність кулемета змусила його швидко приймати рішення.

“Виходить на нас побратим Ворон і каже: «Хлопці, контакт!» І починається двіж… Я зарядив кулемет – заклинило. Забився піском. Думаю, все, він стріляти не буде… Взяв РПГ. І почалась перестрілка на гранатометах”, – розповідає гвардієць.

Тоді бій тривав понад годину. Мінометні обстріли, танки, ракети — але, за словами бійця, ситуація була не такою складною, як нині.

“Не було стільки дронів. Зараз війна набагато страшніша”, – каже Джокер.

Спершу у підрозділі його називали Малюком — Вадиму було лише 20 років. Позивний Джокер з’явився під час боїв у Серебрянському лісі.

“Я ввійшов у такий кураж – і сміявся, і плакав… Так приліпилось псевдо Джокер. Бо трохи шалений. «Підйом» від Джокера окупанти відчували раніше, ніж сонце піднімалося над лісом. Я любив встати о 6:30 і трохи їм зробити подарунки з РПГ”, – жартує боєць.

Військові згадують один із боїв як легендарний: тоді гвардійці знищили групу добре підготовлених російських спецпризначенців.

“Почався штурм. На сусідній позиції хлопці були важкопоранені і не могли вести бій. Командир спитав, хто готовий зайти. Пішли ми з Буцефалом… Їх було десь півтора десятки. По тактиці видно, що добре підготовлені… Усіх відправили «на концерт до Кобзона»”, – розповідає Джокер.

Під час одного з обстрілів боєць отримав важке поранення ноги. Попри це, він самостійно вночі пробіг майже кілометр до позиції бойового медика, уникаючи дронів та обстрілів. Лікування відбувалося просто в окопі під вогнем.

Завдяки зусиллям медика та силі волі бійця вдалося уникнути зараження крові. Уже за 12 днів Джокер зміг самостійно вийти з позицій разом із підрозділом. Нині він відновлюється та навіть грає у футбол.

“Треба бути сильним духом! Якщо не маєш духу, довго не витягнеш. Я йшов собі на позитиві і вів хлопців… І, повірте, у наших хлопців вони є”, – каже військовий.

Під час боїв Джокеру доводилося зустрічатися й з кадирівськими підрозділами.

“Я ще ніколи такого не бачив: четверо тіпів у чорному, в кедах, в броніках… Я вистрілив туди з підствольника два рази… Тіктокери якісь. У підрозділі досі зберігають їхню нашивку «Ахмат сіла»”, – згадує він.

Сьогодні чернівецький гвардієць відновлює сили та мріє про просте мирне життя — без гучних планів, але у вільній і незалежній Україні.