Як зазначають в Інституті національної пам’яті, ідея свята Героїв виникла у середовищі українських націоналістів. Уперше офіційно воно було запроваджене постановою II Великого збору ОУН, який відбувся у квітні 1941 року в Кракові: “Обов’язуючі організаційні свята є: свято соборності 22 січня, свято Героїв революції дня 23-го травня і День боротьби 31 серпня”.

Дата 23 травня була обрана не випадково. У травні за суперечливих обставин загинув ідеолог українського самостійництва Микола Міхновський. 23-го та 25 травня були вбиті лідери українського визвольного руху Євген Коновалець та Симон Петлюра.

Свято Героїв під час Другої світової війни та після її завершення відзначали учасники визвольного руху. Цього дня члени та юнацтво ОУН проводили закриті святкові зібрання (сходини). Кімнату, в якій відбувалися подібні заходи, прикрашали прапорами та портретами Міхновського, Коновальця та Петлюри. Передбачалося дотримання певного церемоніалу, складовими якого було вшанування пам’яті полеглих героїв хвилиною мовчання, зачитування наказу крайового Провідника, виголошення коротких промов та складання присяги новими членами організації. Такі сходини зазвичай тривали до пів години.

Після 1991 року свято стало набувати популярності, особливо на заході України. У 2014 році масштабні відзначення Дня Героїв відбулися у Волинській, Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях.

Наразі свято не є офіційним, але традиція вшанування героїв 23 травня міцнішає. Особливо з огляду на те, що з 2014 року українці відстоюють територіальну цілісність та право на вільний вибір розвитку своєї держави у війні з російським агресором.

Нині, після початку повномасштабного вторгнення рф, це свято – не лише данина пам’яті героям та героїням минувшини, а й день шани новітніх захисників і захисниць, які сьогодні віддають свої життя за соборність та незалежність України.