Щороку в четверту суботу листопада Україна згадує одну з найтрагічніших сторінок своєї історії — Голодомор 1932–1933 років, а також масові штучні голоди 1921–1923 та 1946–1947 років. Ці події стали справжньою національною катастрофою, внаслідок якої мільйони українців втратили життя, а їхні родини — майбутнє.

Голодомор 1932–1933 років — це штучний голод, організований сталінським режимом як інструмент політичного тиску і придушення спротиву селянства. Внаслідок конфіскації зерна, харчів та іншого продовольства українські селяни залишилися без засобів для існування. Загалом від Голодомору загинуло від 3 до 7 мільйонів людей, а точна кількість жертв досі залишається предметом досліджень.

Голод 1921–1923 років виник внаслідок політики вилучення продовольства під час громадянської війни, тоді як масовий голод 1946–1947 років став наслідком післявоєнної розрухи, посухи і безжальної політики радянської влади. Обидва періоди голоду, хоча й менш відомі, також забрали життя сотень тисяч українців. У 1946-1947 повоєнних роках Чернівецька область втратила майже 20 тисяч краян.

У різних містах і селах України проходять меморіальні заходи, покладання квітів до пам’ятників жертвам Голодомору, запалювання свічок пам’яті. Символічна акція «Запали свічку» об’єднує українців у всьому світі: о 16:00 люди ставлять свічки на підвіконнях своїх осель, вшановуючи пам’ять загиблих.

Визнання Голодомору геноцидом українського народу стало важливим кроком у боротьбі за історичну справедливість. Станом на сьогодні Голодомор офіційно визнали геноцидом понад 20 країн світу.

Ця трагічна сторінка історії нагадує про важливість боротьби за свободу, незалежність та право на життя.

Пам’ятаймо жертв Голодомору та не забуваймо уроки минулого. Це наша спільна відповідальність перед тими, хто не дожив до світлого майбутнього, і перед тими, хто творить його сьогодні.