Апеляційний суд Амстердама оголосив рішення у справі про приналежність “скіфського золота” – колекції археологічних об’єктів, яка вже восьмий рік перебуває в Нідерландах. Її повернуть Україні. Колекцію мають повернути Україні.

Вирішальне засідання у цій справі відбулося ще у квітні, але рішення оголосили тільки зараз. Оголошення рішення кілька разів переносили.

У грудні 2016 року суд першої інстанції – окружний суд Амстердама – ухвалив рішення повернути “скіфське золото” Україні.

Суто бюрократична, на перший погляд, суперечка між музеями та міністерствами різних країн за ці роки перетворилася на запеклу політичну баталію за участі найвищих державних посадовців України та Росії.

Чи остаточне рішення?

Але навіть це рішення може стати не останнім в епопеї “скіфського золота”.

Переможена сторона напевно оскаржить його в касаційній інстанції – Верховному суді Нідерландів. Російські ЗМІ припускали, що розгляд справи в цьому суді може затягнути процес ще приблизно на два роки.

Однак, як відзначають співрозмовники ВВС, згідно з нормами голландського права судове рішення починає діяти після рішення апеляційного суду.

Тому теоретично можливий варіант, при якому “скіфське золото” залишить Амстердам вже впродовж найближчих місяців.

З чого все почалося

Почалася ця історія влітку 2013 року, коли з експонатів київського Музею історичних цінностей та ще чотирьох музеїв, розташованих у Криму, сформували колекцію з 584 експонатів (понад дві тисячі предметів) вартістю близько мільйона євро.

Так з’явилася виставка “Крим – золото і таємниці Чорного моря”. Значно пізніше її назвуть “скіфським золотом” – що не зовсім коректно, оскільки далеко не всі експонати колекції мають стосунок до скіфів, і поготів не всі є золотими: велика її частина – це бронзові, керамічні й навіть дерев’яні вироби.

В рамках рутинної міжнародної культурної співпраці в липні 2013 року колекція виїхала у німецький Бонн. Там, у Рейнському крайовому музеї, виставка пережила початок українського Євромайдану і зустріла новий, 2014 рік.

На початку лютого 2014-го, згідно з підписаним контрактом, експонати перевезли в Амстердам, в музей Алларда Пірсона, де їх мали демонструвати до кінця серпня. Тут виставка пережила зміну влади в Україні, а потім і не визнану ані Україною, ані Нідерландами анексію Росією Криму – місця, звідки походила левова частка її експонатів і куди за замовчуванням їх мали повернути.

У Києві відразу звернули увагу на потенційні ризики ситуації, що склалася.

Вже наприкінці березня 2014 року тодішній український віцепрем’єр з гуманітарних питань Олександр Сич заявив, що, за його інформацією, російська влада має намір вивезти експонати кримських музеїв, які перебувають на виставках за межами України, до Ермітажу.

Тому український уряд ухвалив рішення передати усі такі експонати безпосередньо у розпорядження міністерства культури України – зазвичай експонатами розпоряджаються музеї, в яких вони виставляються на постійній основі.

Мінкульт, своєю чергою, заочно вилучив ці експонати у кримських музеїв та передав їх на зберігання до київського музею історії України.

Паралельно доля колекції непокоїть і музей Алларда Пірсона.

З одного боку, договір про проведення виставки в Амстердамі підписаний з конкретними музеями, тобто – повернути експонати потрібно їм. З іншого – у тому ж договорі була, хоч і протокольна, але цілком конкретна згадка про те, що власником експонатів виступає держава Україна в особі українського музейного фонду, розташованого в Києві. Тобто повернути “скіфське золото” потрібно не в Крим, а до Києва.

Прогнозуючи майбутні проблеми, музей спочатку звернувся за консультаціями до юристів Амстердамського університету, а пізніше подовжив термін виставки у своїх стінах до листопада 2014 року.

Врешті-решт, у серпні 2014-го музей Алларда Пірсона випустив офіційний пресреліз, в якому заявив, що не може прийняти вимоги щодо повернення експонатів ні від кримських музеїв, ні від Києва.

“Передача об’єктів зацікавленій стороні майже однозначно призведе до вимог з іншої сторони, що створює істотні ризики для музею Алларда Пірсона. Музей виконає кваліфіковане судове рішення або угоду між сторонами”, – йдеться в офіційній заяві.

Восени 2014 року в музеї заявили, що мають звільнити зали для інших виставок, та перемістили “скіфське золото” до запасників. А перед цим – відправили до Києва 19 експонатів з тамтешнього Музею історичних цінностей. У Голландії залишилися тільки експонати з Криму.

Протокольне листування між Києвом, Кримом і Амстердамом прогнозовано не мало результатів, і в січні 2015 року окружний суд Амстердама почав розгляд позову чотирьох кримських музеїв проти музею Алларда Пірсона з вимогою віддати “скіфське золото” саме їм.

Тоді ж як третя сторона до справи приєдналася Україна, що вимагає повернути експозицію до Києва.

Аргументи сторін

На словах кожна зі сторін суперечки демонструвала впевненість у тому, що справа вирішиться саме на її користь.

Кримчани посилалися на усталену в музейному світі практику, за якою перевага надається правам конкретних музеїв. Та й в договорі про організацію виставки в Голландії вказано, що експонати мають повернутися саме до цих музеїв.

Ще один, багато в чому емоційний, аргумент кримських музейників полягав у тому, що археологічні цінності мають зберігатися саме на півострові – у тій місцевості, де їх викопали.

“Ці речі мають повернутися до нас, туди, де їх знайшли”, – заявив “Российской газете” учасник розкопок Усть-Альмінського некрополя, експонати з якого входять до спірної виставки, директор сімферопольського музею-заповідника “Неаполь Скіфський” Юрій Зайцев.

Українську сторону такі аргументи не переконали.

“У Лувру запитайте, чи все, що там зберігається, викопали в Парижі. В усьому світі, згідно з усіма міжнародними конвенціями, археологічні знахідки належать народу тієї країни, на території якої вони були знайдені. Усі ці розкопки проводили на території України, причому не лише в Криму, але й в [інших місцях] південної частини країни, тому і належать вони Україні. І це виключно компетенція нашої держави вирішувати, в якому музеї вони зберігатимуться”, – заявляла ВВС заступниця міністра культури України Світлана Фоменко.

Київ нагадує, що, згідно з українським законодавством, усі музейні експонати перебувають у власності держави, а музеї є лише тимчасовими розпорядниками. Зрештою, усі дозволи на тимчасове вивезення експонатів за кордон давало міністерство культури України, а місцем вирішення будь-яких суперечок щодо виставки вказаний київський суд.

На боці України грають і міжнародні конвенції, переконували київські учасники суперечки, – зокрема, конвенція ЮНЕСКО від 1970 року, згідно з якою кожна суверенна держава має право вивозити або не вивозити, забороняти відчуження та повертати з експонування будь-які культурні цінності, якщо вважає такі дії незаконними.

Виступаючи в амстердамському суді, українці стверджували, що культурні цінності з кримських музеїв неодноразово вивозилися на територію “материкової” Росії, і не факт, що їх усі повернули на півострів.

На судових засіданнях емоції часом били через край, розповідає ВВС один з членів української делегації на цих слуханнях.

Представники кримських музеїв стверджували, що Україна не має морального права володіти цими експонатами, оскільки Крим для неї був лише “подарунком Хрущова”, або скаржилися на “цинічне позбавлення кримчан права бачити свою спадщину”.

Не залишалися в боргу і кияни. У складі української делегації була тодішня перша заступниця міністра інформаційної політики, етнічна кримська татарка Еміне Джапарова, яка розповідала суду про становище кримських татар, позбавлених не те, що доступу до культурної спадщини півострова, а й доступу до самого Криму, а також “про утиски окупаційної влади”.

“Скіфське золото” повернеться до Криму, щойно “колективний Путін” залишить півострів, додавала Джапарова.

Періодично українська сторона нагадувала суду, що саме Росія, яка вважає Крим частиною своєї території, відповідальна за катастрофу “Боїнга” рейсу МН17, внаслідок якої загинули 193 голландських громадянина.

Росія заперечує свою відповідальність за цю катастрофу, в Нідерландах триває судовий розгляд цієї справи.

Перше рішення

Врешті-решт, після майже дворічних слухань, в грудні 2016 року окружний суд Амстердама ухвалив рішення повернути “скіфське золото” Україні.

У рішенні було вказано, що суд погодився з апеляцією Києва до конвенції ЮНЕСКО, за якою культурна спадщина належить суверенній державі. Оскільки Крим таким не є, вирішив суд, артефакти треба передати Україні, а остаточне рішення про їхню приналежність має ухвалити український суд.

Окремо Україні наказали сплатити вартість зберігання експонатів у запасниках амстердамського музею – йшлося про суму приблизно у 111 тисяч євро.

У Києві очікувано вітали рішення амстердамського суду.

“[Це рішення] означає, що не лише скіфське золото є українським. Крим також є українським. Крим наш, і крапка. Це випливає з рішення суду європейської країни”, – заявив тодішній президент Петро Порошенко.

У Москві так само прогнозовано рішення суду розкритикували.

Тодішній міністр культури Росії Володимир Мединський, який спочатку утримувався від однозначних коментарів щодо цієї справи, назвав можливу передачу Україні “скіфського золота” викраденням.

“Несправедливе та неправомірне рішення [амстердамського суду] ставить хрест на амбіціях Гааги затвердитися у ролі юридичної столиці світу”, – заявила офіційна представниця російського МЗС Марія Захарова.

По-своєму втішав кримчан і тодішній очільник самопроголошеної “Донецької народної республіки” Олександр Захарченко: він пообіцяв, що колекцію”скіфського золота” повернуть кримським музеям після того, як війська “ДНР” візьмуть Київ.

Так чи інакше, незабаром після оприлюднення цього рішення кримські музеї оскаржили його в апеляційному суді Амстердама.

І перше, проміжне рішення апеляційної інстанції, опубліковане в липні 2019 року, викликало обурення в української сторони.

Апеляційний суд ухвалив, що під час розгляду справи щодо “скіфського золота” не можна враховувати ні голландський закон про культурну спадщину, ні конвенцію ЮНЕСКО від 1970 року – саме на цей документ робили наголос кияни, доводячи свою правоту.

Суд також зажадав від сторін додаткової інформації щодо їхнього права власності на експонати.

Українці одразу ж поставили вимогу відсторонити голову суддівської колегії, що розглядає справу.

Російські ЗМІ писали, що, мовляв, у такий спосіб Київ намагається максимально затягнути розгляд справи щодо “скіфського золота”. Але адвокати України заявили, що мають вагомі докази упередженості судді Дуко Оран’є: за їхніми словами, десять років тому він, ще бувши адвокатом, брав участь у справі проти ЮКОСа, яку розглядали у Голландії, і співпрацював з російськими адвокатами, що зараз представляють інтереси кримських музеїв.

Коли перша спроба відсторонити суддю не вдалася, Україна надала додаткові докази конфлікту інтересів.

З другої спроби суд все ж виключив Дуко Оран’є зі складу колегії, зауваживши при цьому, що не виявив ознак його заангажованості, але ця епопея затягла процес на кілька місяців.

Розгляд справи затягнувся й з інших причин: то через коронавірусний карантин, то за станом здоров’я одного з суддів, якому стало погано просто під час розгляду.

Врешті-решт, 22 квітня 2021 року сторони зібралися в Амстердамі на вирішальний раунд дебатів.

Остаточне рішення амстердамського суду мали оприлюднити не пізніше 31 серпня. Однак ця подія переносилася кілька разів.