Уперше закон про державну мову в Україні було прийнято ще в часи радянської перебудови у 1989 році. Цей закон став першою перемогою національно-демократичних сил, які продовжували боротьбу за державну незалежність України від тоталітарного Радянського Союзу. Про це йдеться у публікації Еспресо “Мова на часі. Мова об’єднує” Миколи Княжицького.
З прийняття цього закону розпочався серйозний рух до здобуття повної державної незалежності. Розуміючи це, Росія робила різноманітні спроби скасувати закон. Це вдалося 3 липня 2012 року, коли у часи Януковича Верховна Рада ухвалила так званий закон “Ківалова-Колесніченка”, суть якого полягала в тому, що якщо на якійсь території України живе 10 % населення, що спілкуються мовою меншин, ця мова може бути “регіональною”на цій території і використовуватися на правах державної мови.
Росія руками влади Януковича ставила очевидну мету – розсварити людей за мовним принципом. Значна частина чиновників, такі як міністр оборони, голова СБУ, керівник Нацгвардії, залишалися громадянами Російської Федерації. Отже, окупація України і гібридна війна розпочалися саме з прийняття цього антиукраїнського закону, який став підготовчим до введення збройних сил на територію Криму та окуповані території Донецької та Луганської областей. Цей закон було скасовано Конституційним Судом України 28 лютого 2018 року, і відтоді статус української мови як державної, гарантованої Конституцією, в Україні не розтлумачено у законодавстві.
Підміна понять і спекуляції на вигаданій тезі про те, що закріплення у законодавстві статусу української мови як державної розділяє суспільство, очевидно, є маніпулятивними.
Очевидно, цей процес просуватиметься поступово, у демократичний спосіб, з підтримкою держави, оскільки наші громадяни постраждали від системної вікової русифікації. Головне – мета. За 5-10-20 років українська має однаково часто звучати і на вулицях Львова, і на вулицях Харкова, Одеси, а після звільнення – Донецька, Луганська і Сімферополя, в якому, звичайно, вільно розвиватиметься та звучатиме кримськотатарська мова.
На жаль, на прийняття закону впливають і політичні процеси. Одні вважають, що це допоможе якимось кандидатам перед виборами, інші – що навпаки, завадить отримати голоси російськомовного населення. Втім, ухвалення закону ще у цьому скликанні Верховної Ради є принциповим, оскільки кількість свідомих українців у наступному скликанні може бути меншою. Росія веде гібридну війну і, очевидно, намагатиметься вплинути на результати виборів.
Робота над законопроектом розпочалася зі створення робочої групи за участі народних депутатів, юристів, представників громадськості для розробки нового мовного законопроекту. Коли проект уже було підготовлено, один із членів цієї групи народний депутат Ярослав Лесюк, який не погоджувався з певними його положеннями, зареєстрував власний законопроект (законопроект № 5556). Сталося це 19 грудня 2016 року. Згодом, Лесюк додав до цього законопроекту значну кількість підписів, зібраних ним у народних депутатів. Через місяць, 19 січня 2017 року, автор цього тексту разом з народним депутатом Марією Матіос, депутатами Головком, Левченком, Іллєнком, Осуховським, Марченком зареєстрували у парламенті законопроект № 5669, розроблений на базі проекту, що готувався відомим юристом, суддею Конституційного Суду України Сергієм Головатим. У той же день було зареєстровано і законопроект № 5670, який напрацьовувався на базі праць Головатого, Сироїд, Василенка робочою групою при Міністерстві культури.
“Для уникнення протиріч у нашому комітеті ми намагалися об’єднати кращі положення цих законопроектів і переконати їхніх авторів відстоювати об’єднаний доопрацьований закон. Це вдалося лише частково, і таким чином було зареєстровано законопроект № 5670-д (у червні 2017 року)”, – зазначив Микола Княжицький.
Лесюк, як і депутати-свободівці, продовжували обстоювати власні проекти. Але під час рейтингового голосування саме законопроект 5670-д зібрав найбільшу підтримку, був прийнятий у першому читанні і зараз розглядається у другому.
Українські лобісти, які виступають з тих чи інших міркувань проти цього закону, і люди, які працюють в інтересах країни-агресора, атакують закон з усіх сторін, або звинувачуючи його у надмірній жорсткості, вигадуючи можливість не існуючих кримінальних переслідувань за вживання інших мов, або навпаки – стверджуючи, що закон є занадто ліберальним та м’яким. Ці останні вкрай небезпечні.
Дехто з них, наприклад, навмисно вимагає внести зміни у статтю, яка регулює мову освіти. Натомість ця стаття повторює аналогічну статтю з прийнятого у 2017 році закону про освіту. Венеційська комісія, аналізуючи цю статтю, висловлювалась про те, що російськомовні школи можуть припинити роботу в Україні. Саме тому проросійське лобі вимагає її змінити разом з, як це не дивно, нібито проукраїнськими критиками.
Введення в дію цією статті заблокувало українську співпрацю з НАТО, і лише наш діалог з керівництвом ЄС та НАТО, співпраця з Венеційською комісією, відтермінування введення в дію статті 7, як ми пропонуємо у цьому законопроекті, дозволить розблокувати нашу інтеграцію у натівські структури.
Фото – 24tv.ua.
