Онлайн-трансляції

Чого боялася Москва, що приховують архівні документи та за що насправді українців прирекли на голодну смерть? (ВІДЕО)

 

- Хату з людьми можна знайти через 3-4 садиби. Як удень, так і увечері жодного шуму не чути, вранці диму з коминів не видно, - так страшну картину в українських селах у 1933 році описує у своєму рапорті до столиці начальник Служби безпеки Харкова. Та це лише один з архівних документів, який підтверджує факт трагедії. За радянських часів український народ пережив три великі голодомори: у 1921-22-23 рр., 1932-33 рр. і 1946-47 рр.
І причин лиха було декілька. Петро Брицький каже, тоді і справді була сильна засуха. Але водночас український народ чинив найбільший опір становленню радянської влади. Тож у 20-х роках кожному селянину визначили продподаток - скільки зерна посіяти, зібрати та віддати державі.
- Коли Леніну написали селяни, скільки ж треба? - Стільки, скільки треба для "прогодівлі" армії і робітничого класу у містах, - зазначив Петро Брицький, доктор історичних наук.
У 20-х роках ціни на промислові товари були дуже високими, а зерно продавали майже за безцінь. Тож, аби селянин міг придбати собі плуг, потрібно було здати чимало пудів пшениці.
- А 1932-1933 роки відрізняються тим, що не просто хлібозаготівлі, а повністю витрушували все їстівне, все продовольство: і зерно, і овочі, і фрукти, - наголосив Петро Брицький, доктор історичних наук.
У Москві тоді визначили, скільки кожен селянин має виростити і здати пудів пшениці. Та ця норма була необґрунтовано високою, та просто нереальною. У серпні ж 1932 року прийняли постанову, за якою села, котрі не виконували план, ставили на, так звану, "чорну дошку". Петро Брицький каже, туди просто не завозили продовольчих товарів. І найбільше такому несправедливому податку опиралися в Україні.
- Тому виник такий страх у Москві, що ця республіка, яка після Російської Федерації найбільша серед республік, може не туди піти. Може відійти від СРСР, - пояснив Петро Брицький, доктор історичних наук.
Тож почали робити все, аби придушити протест українців. І вирішили приструнити селян голодом. Забирали із хат практично все.
- Повністю, що знаходили: картоплю, квасолю, пшоно..., - запевнив Петро Брицький, доктор історичних наук
Витрушували все, що бачили. Це був справжній геноцид українського народу, констатує історик. Крім того, що перестали завозити продовольчі товари, зупинили роботу млинів. А коли селяни намагались виїхати до інших міст, аби роздобути зерна, їх просто не випускали та не видавали паспорти.
- Якщо комусь вдавалося прорватись і потім він повертався із зерном, його саджали в тюрму, - сказав Петро Брицький.
Історик каже, була негласна постанова бити жорна та рубати ступи. Тож, якщо хтось і знаходив трохи зерна, не міг його змолоти. Так населення прирекли на смерть. Хоча влада стверджувала, що в Україні голоду немає. А в підручниках з історії писали, що то були продовольчі труднощі. І це у той час, каже Петро Брицький, коли на дорогах лежали тисячі замордованих голодом. Це був справжній геноцид саме українського народу, запевняє історик.
- Селяни становили 85% населення і з них 87% були українці, - зазначив Петро Брицький, доктор історичних наук.
Страшні голодомори забрали життя мільйонів людей. Але цифри неточні.
- Якщо 21, 22, 23 роки до 1,5 мільйона називають цифру, то приблизно у 46, 47 - 1 мільйон 200. А під час голодомору 1932-33 років цифра від 4 мільйонів до 10 мільйонів, - наголосив Петро Брицький, доктор історичних наук.
Точної кількості жертв зараз ніхто назвати не може. Адже тодішня влада забороняла фіксувати факт смерті від голоду. В архівах писали зовсім інші причини - від старості або ж інсульту. Окрім великих демографічних втрат, український народ пережив непоправні психологічні наслідки.
- Уявіть собі, коли було трупоїдство і людоїдство теж. Це страхіття. Уявляєте, до чого довести народ на родючій землі, щоб не мали чим годуватись?!, - наголосив Петро Брицький, доктор історичних наук.
На Буковину ж голодне лихо прийшло у 1946-47 роках. За архівними документами, каже історик, випадки канібалізму були зафіксовані у Хотинському, Кельменецькому, Герцаївському та Сокирянському районах. Нині ж історія не приховує тих страшних подій. І щороку в останню суботу листопада українці запалюють свічу пам’яті, вшановуючи мільйони жертв голодоморів. 

    26.11.2016
Коментарі (0)
оновити код
Додати коментар:
Ім'я:
Код:
зареєстровані користувачі не вводять код перевірки (зареєструватися).
вхід для зареєстрованих користувачівВхід